Морське Око Карпат розташоване на висоті близько тисячі метрів над рівнем моря, його максимальна глибина — 24 м. Синевир знаходиться високо в горах і його води настільки глибокі, що озеро не прогрівається навіть влітку. Найспекотнішої днини теплими будуть лише метр-два води, якщо зануритись глибше, вас обпече крижаним холодом.
Вода Синевиру чиста і прозора настільки, що в ній добре себе почуває форель — риба, яка може жити лише у кришталево чистій воді. Виникло озеро внаслідок землетрусу, до нього стікаються три гірські потоки, підтримуючи високий рівень води в будь-яку пору року. Гладінь озера іскрить блакиттю, але рівно посередині з води випростовується невеличкий острівець. Ця картина подібна до блакитного ока з темним вічком посередині — саме тому Синевир і отримав свою другу, вельми романтичну назву: Морське Око.
Синевир — культове для туристів місце. Сюди приходять пішохідні мандрівники з наплічниками та наметами. До озера їдуть на автівках та автобусах, щоб помилуватись красою Морського Ока. Влаштовують екскурсії з розташованих поблизу сіл. Тому територія навколо добре облаштована: споруджено оглядові майданчики, встановлено декоративні скульптури. Але всі ці “ознаки цивілізації” вписані в ландшафт так майстерно, що не псують його.
Озеро оточене старими смереками, тут надзвичайно легко дихати — завдяки аромату хвої, що насичує повітря. Хоча поблизу туристичної перлини завжди чимало людей, тут можна зустріти диких звірів. Територія природного парку знаходиться під охороною, на цій ділянці заборонене полювання, рубка лісу та будь-яке інше втручання у справи дикої природи.
Сльози кохання
Скульптура, що прикрашає озеро, зображує двох коханців: юнака на ім’я Вир і дівчину Синь — за легендою саме від їхніх імен утворилась назва озера. Висота монументу сягає 13 м. Що ж це за легендарні закохані, які дали ім’я найбільшому карпатському озеру?
Легенда розповідає про дочку місцевого графа, очі якої були сині та глибокі, наче небо. Одного разу, збираючи в лісі квіти, вона зустріла пастуха, що грав на сопілці, і покохала його. Графська дочка почала все частіше приходити до лісу, щоб послухати, як пастух виграє на сопілці. Коханці продовжували зустрічатись навіть після прямої заборони графа — і тоді розлючений батько наказав вбити пастуха, скинувши на нього з гори камінь. Коли Синь дізналась про трагічну долю свого коханого, обняла камінь і гірко заплакала. З її сліз утворилось ціле озеро, що й донині обіймає той злощасний камінь.
