П’ять книг про те, у що важко повірити. Літературний гід письменника

16 Лютого 2018 14:20

П’ять книг про те, у що важко повірити. Літературний гід письменника

Здивувати чимось в епоху віртуальної реальності сьогодні спроможна лише література, в якій, власне, і народжувалися всі техногенні революції нового часу.

 

Натомість саме згадкою про те, як воно було, а чи могло бути – від футуристичних 1920-х до соцреалістичних 1970-х – дивують автори цих книжок. Невже у цьому світі можливі ще більш неймовірні сценарії, чи мова лише про паралельні світи?

Український письменник Ігор Бондар-Терещенко зібрав для НВ STYLE п’ять книг про те, у що важко повірити.

 

Дж. Г. Баллард. Люди міленіуму. – Х.: Фабула, 2017

Повірити головному героєві цього гостросоціального і психологічного детективу в те, що він, як представник середнього класу, стане учасником таємною організації, спочатку було просто неможливо. Як і в те, що  такі революції, одна з яких сталася  його житті, взагалі колись бували. З одного боку, анархічні виступи, демонстрація, загони поліції добре знайомі з історії соціального опору, але мова про Лондон, де все це можливе лише в якості панацеї від нудьги і офісної рутини. Лише коли трагедія торкається життя самого героя, його дружина гине, він починає займатися розслідуванням, беручи участь в бунті. Утім, наприкінці роману він вже сам не може до пуття пояснити супутниці, для чого був увесь цей бунт. Невже для того, щоб на якийсь короткий час на території державного терору, бюрократичної сваволі та поліцейського нагляду була створена унікальна республіка – чи то в стилі утопічного «Міста Сонця» Кампанелли, а чи в дусі комуни хіпі у славнозвісні 1960-ті. У будь-якому разі слова про нездійсненну мрію «сонця без тіней» у фіналі роману пролунали.

Юрій Винничук. Лютеція. – Х.: Фоліо, 2017

Найважче було повірити у справжню суть подій учасникам великої авантюри, описаної у романі не меншого львівського містифікатора. З одного боку, це історія любовних пригод донжуана 1840-х років, відомого поета-ловеласа Івана Вагилевича. Еротика, детектив, гумор. За сюжетом, місцевий багатий граф, який пригрів бідного поета, ввів його у вищий світ, звів з вигаданою красунею, для якої той писав вірші, листи і жив мрією про зустріч. Але хто міг подумати, що паралельний світ існує, так само, як Лютеція, яка належить до Листарів, які приносять вістки про Велику Битву, що триває у невидимому просторі. З іншого боку, це історія самого автора, його спротив радянській системі, писання «в шухляду», виживання у задушливій атмосфері 1980-х років в Україні.

 

Олександр Ірванець. Харків 1938. – К.: Laurus, 2017

 

Дивує у замислі цього роману те, як не дає спокою нашим авторам буремна епоха 1920-х, яка витворилася на темні часи репресій наступного десятиліття. За сюжетом роману, все як би сталося інакше, перемогла УНР, на її місці виникла та сама радянська республіка, але на чолі з відомим лідером ОУН Євгеном Коновальцем. Так само дивує при цьому живучість ідей львівського гурту «Бу-Ба-Бу», чия естетика бурлеску-буфонади-балагану нуртує також у цьому романі – на літературний карнавал до столичного Харкова на ювілей республіки у 1938 році приїздять письменники, політики, шпигуни, терористи. Двадцятиліття незалежності – чимала дата у житті «нашої юної, ніжної, бистрокрилої республіки», як писали про радянську Україну футуристи, але насправді історична пам’ять набагато коротша. Насправді, такий самий сценарій розвитку подій існував у 1940-х роках, коли в часі Другої світової війни, правителем України мав стати відомий письменник Віктор Петров (Домонтович), але долі судилося, щоби історія розвивалася за іншим, не дуже «карнавальним», і тим паче не «літературним» планом.

Ольга Деркачова. Дім Терези. – Брустурів: Дискурсус, 2018

 

Професію героїня цього ліричного роману вибрала більш ніж дивну. Точніше, змушена була погодитися з нею, поки тривав період примирення з дійсністю після смерті близької людини. Коли трохи розвиднилося, з’ясувалося, що психологічної підтримки потребує багато людей, які стали звертатися до головної героїн. Екзотичність нового фаху (після основного, філологічного, через що в романі багато лірики, поезії, рефлексії) виправдане задавненою хворобою соціуму – самотністю, страхом, зневірою. Люди вимагають обіймів, співчуття, душевної розмови І коли в житті героїні з’являється цей самий новий Дім, в якому можна зібрати таких самих загублених у житті, потреба допомагати іншим, перетворюється на роботу. З якою прийшло і нове кохання. «- Як ти додумалася до цього? – До обіймів? – зрозуміла Тереза. – Так. І хто придумав таку назву професії – обіймайлик? – Та сама зринула. А почалося так: я приїхала в це місто, дала оголошення, зателефонував перший клієнт. Жінка… Мені казали, що мої обійми заспокоюють. – Я б так не сказав, – усміхнувся Сергій, пригадавши минулу ніч. – Та я ж не про такі обійми, – обірвала його Тереза».

Даша Вернова. Вовк Собаця. – Х.: Фоліо, 2018

 

Здивувати у цій книжці може навіть не те, як герой оповідань відомої художниці, який жив у просторі Живого Журналу, сподобався дорослим і дітям, а його історія вийшла друком. Дивує те, як його оригінальність обумовлена традиційністю образу. По-перше, це відомий персонаж казки, такий самий Вовк, який прийшов до села шукати друзів, а залишився працювати собакою. По-друге, добрий Вовк у цій книжці текстів і малюнків іноді нагадує Лиса – чи то Микиту, а ти Рейнеке – він мудрий, вигадливий, грайливий. Це вовк на прізвисько “Собаця”. «Одного разу він пішов зі своєї зграї і почав жити один. Він не схожий на інших вовків – своїх братів і сестер, на відміну, від них він не хоче ні на кого полювати, нічого відбирати у слабших і входити в історію як найбезстрашніший і найсуворіший вовк у світі. Вовк Собаця добрий і розумний. Він любить читати, дружить з іншими звірами, захищає слабких і мріє зробити цей світ прекраснішим і добрішим. Шкода, тільки що про цей наш великий світ він знає поки здебільшого тільки з книг».

Джерело: nv.ua