Останнім часом у відносинах між Україною та Молдовою не бракувало дрібних неприємностей.
З одного боку, офіційний Київ з ревнощами поставився до успіхів Кишинева у справі європейської інтеграції, хоча тут був присутній і суб’єктивний чинник: менший розмір країни та потреба ЄС у демонстрації успіхів “Східного партнерства” зіграли нашим південно-західним сусідам на руку. Втім, це справа попередніх років.
З іншого – влада Молдови часом вдавалася до дискримінації українських товарів, зокрема продуктів харчування, що не сприяло взаєморозумінню. Нагадаю, що значна частина промислового потенціалу Молдови зосереджена на території самопроголошеної ПМР, а продаж власної продукції сільського господарства має для Кишинева стратегічне значення.
На цьому перелік проблемних моментів аж ніяк не закінчується.
Прагнення України використовувати гідроресурси Дністра для виробництва електроенергії виступає подразником для Молдови.
Проте під час візиту урядової делегації на чолі з прем’єр-міністром Павлом Філіпом до Києва було підписано Дорожню карту розвитку відносин у 2017 році, де домовлено про залучення до проблематики створення Дністровського гідровузла представників Європейської комісії. Схоже, без третейського судді тут не обійтися.
Урядову делегацію Молдови у Києві приймали максимально приязно, з Павлом Філіпом, зокрема, зустрівся Петро Порошенко. Було продемонстровано інтерес до завершення демаркації українсько-молдовського кордону, спільного контролю прикордонних переходів (і контроль над кордоном з Придністров’ям), розвитку взаємовигідних відносин між нашими країнами.
А головне – домовленості підтверджують прихильність європейській інтеграції, на чому треба зупинитися окремо.
Восени 2016 року президентом Молдови було обрано Ігоря Додона. Лідер молдовських соціалістів за публічні “кримські” реверанси встиг побувати в Україні персоною нон грата, проте після вступу на посаду заборона на в’їзд в Україну для нього знята.
Однак неофіційно українські дипломати говорять про те, що готові будуть прийняти Додона хіба що після публічних вибачень за його заяви. Той не поспішає вибачатися, але активно демонструє зацікавленість у розвитку відносин з Росією, то проводячи переговори на території ПМР з її новим лідером Вадимом Красносельським, то підтримуючи план федералізації Молдови, який Росія просуває з 2003 року (так званий “меморандум Козака”).
Додон ініціював проведення наприкінці вересня всенародного референдуму, на якому громадяни Молдови мають висловитися за розпуск парламенту та зменшення кількості депутатів з 101 до 71. Перемога на минулорічних виборах дозволяє Додону сподіватися на позитивні для нього результати, що також дозволить йому посилити тиск на правлячу проєвропейську коаліцію.
Спостерігається цікава картина.
З одного боку, Україна є одним з гарантів мирного врегулювання у Придністров’ї, з іншого – цей регіон викликає занепокоєння наших спецслужб та військових.
Російська влада практично не приховує, що виступає за федералізацію Молдови (останнім часом – вустами Ігоря Додона) з подальшими планами поширити цю модель на Україну. Відповідно, російські ініціативи з реінтеграції Молдови для офіційного Києва неприйнятні.
Тим часом молдавський політикум продовжує потерпати від наслідків банківського скандалу, адже зникнення 1 мільярду євро з провідних банківських установ для невеликої країни – серйозне випробування. Звинувачувальний вирок колишньому прем’єру Владу Філату не надто розрядив ситуацію, проєвропейські політики Молдови зазнали потужного удару по іміджу, і перемога Додона фактично була визначена наперед. У всякому разі подейкують, що сірий кардинал Молдови Влад Плахотнюк не надто опирався обранню лідера соціалістів.
Буквально минулого тижня українські та молдавські правоохоронці викрили групу зловмисників, що готували замах на Плахотнюка. Сліди зловмисників, на думку представників молдавської прокуратури, ведуть до Москви. Такий розклад сил свідчить, що в Росії не проти прибрати з молдавської шахівниці найсильнішого гравця, аби знову спробувати спровокувати заворушення у Кишиневі.
Такі протести роблять реальнішими реалізацію “плану Додона” – запропонованого президентом референдуму про перерозподіл владних повноважень у країні.
Україна цілком могла б поділитися досвідом протистояння гібридній агресії, який накопичила протягом останніх років, в обмін на технології діалогу з невизнаними територіями, який Молдова веде вже протягом більш ніж 20 років.
Фактор Феміди відіграє важливу роль в українсько-молдовських відносинах. Наприклад, на території сусідньої держави засуджено кілька осіб, що воювали на Донбасі на боці сепаратистів. Молдавська Феміда продовжує утримувати суддю Дніпровського суду Києва Миколу Чауса, до якого є претензії у НАБУ і який був затриманий у Молдові. Україна передала Молдові минулого року бізнесмена В’ячеслава Платона, якого на батьківщині звинувачують у масштабних оборудках.
Це означає, що у делікатних питаннях наші країни знаходять спільну мову.
Підвалинами для розвитку взаємин може стати і зона вільної торгівлі ГУАМ, про яку нещодавно оголосили у Києві прем’єр-міністри чотирьох країн, що утворили цю організацію.
Економіка Молдови перебуває у тому стані, коли навіть Україна, що переживає не кращі часи, може дозволити собі кроки назустріч, які мають бути оцінені належним чином.
Запорука розвитку двосторонніх відносин Києва та Кишинева – відмова від безпідставних ревнощів, усвідомлення наявності спільного супротивника (Росія є такою для проєвропейської частини молдавського істеблішменту) та пошук спільних економічних інтересів.
Це не надто складний, але цілком дієвий рецепт зближення Києва та Кишинева, яким логічно координувати власну євроінтеграцію та підтримувати добросусідські взаємини.
 |
Автор: Євген Магда,
політолог, доцент НТУУ КПІ імені Ігоря Сікорського
