16 травня
Мучеників Тимофія і Маври
Преподобного Феодосія, ігумена Києво-Печерського
Преподобного Петра, чудотворця, єпископа Аргосського
Печерської (Свенської) ікони Божої Матері
Мучеників Тимофія і Маври
Святий Тимофій жив на рубежі III-IV ст. і був родом з села поблизу міста Фіви. Він служив читцем і читанням Святого Письма під час богослужінь зміцнював у християн надію на майбутнє блаженство.
16 травня православна церква згадує святих мучеників Тимофія і Мавру.
Коли Діоклетіан видав перші укази проти християн (304 р.), на Тимофія донесли, що він проповідує нову релігію. Всього через двадцять днів після вінчання з благочестивою Маврою читець постав перед судом Фівейського префекта Аріана, який велів йому здати всі церковні книги. Святий відмовився зі словами: “Як батько не подумає самовільно зрадити своїх дітей на смерть, так і я краще помру, ніж віддам на спалення рукописи, які вірним християнам і мені самому дарують Божу благодать і заступництво Ангелів”.
Аріан розсердився і наказав пропустити крізь вуха святого розпечені стрижні, які прокололи йому барабанні перетинки і викололи очі, що впали при цьому на землю. Святий Тимофій був прив’язаний до поцяткованих цвяхами коліс,які розривали йому шкіру. Але мученик був зцілений благодаттю Божою і витримав інші катування, голосно виголошуючи, що неможливо відлучити його від любові Христової (пор. Рим 8, 35).
Деспот велів кинути християнина у в’язницю і викликав Мавру, сподіваючись через неї перемогти опір Тимофія. Спочатку він спробував лестощами переконати її напоумити чоловіка, щоб не втратити чоловіка всього через двадцять днів після весілля. Але після короткої розмови з Тимофієм Мавра вийшла із в’язниці, і зізнався префект, що вона теж християнка і готова віддати життя за Христа.
Аріан наказав обстригти їй волосся і відрізати пальці. Потім її кинули в кип”ячу воду. Але вона залишилася неушкодженою і сказала судді: “Твій вогонь занадто слабкий. Якщо тобі не вистачає дров, пошли слуг до моїх батьків, вони тобі дадуть ще!” Аріан підійшов і захотів сам перевірити, чи достатньо гаряча вода. Мавра хлюпнула на нього окріп. Кричачи від болю, префект побачив, що шкіра на його руці від опіку злізає. Тоді він велів підпалити Мавру факелом, покритим смолою. Але мучениця знову залишилася неушкодженою і висміювала безсилля мучителів. Аріан наказав прив’язати подружжя до хрестів і залишити повільно вмирати.
Побожні християни викупили їх тіла і з честю поховали, вчинивши подяку за прославляння святих мучеників. Згодом багато хто отримав зцілення не тільки біля мощей мучеників, але також серед вірних, які шанували їх ікони або волали до допомоги святе подружжя.
Преподобного Феодосія, ігумена Києво-Печерського
Історія Києво-Печерської лаври невіддільна від постаті преподобного Феодосія Печерського. Саме за Феодосія Печерського монастир став осередком не лише благочестя і святості, а й високої освіченості, школою, яка готувала освічене вище духовенство.
Феодосій народився близько 1036 р. під Києвом, у місті Василеві (тепер Васильків) у боярській сім’ї. Ще з дитинства дивував він оточення розумом та не відповідною своєму вікові мудрістю. Виховувався Феодосій у благочесті, рано й швидко почав осягати Божественне Письмо. Відзначався при тому особливою ревністю в молитві, з радістю відвідував храм, уважно й з любов’ю вистоював служби, осягаючи глибини літургії.
Невдовзі його батько одержав призначення в Курськ тіуном (управителем). Там пройшло дитинство Феодосія. З юних літ він поринав у релігійні роздуми і мрії про чернече життя, багато часу проводив у церкві та в богословських роздумах.
Двадцятитрилітнім юнаком Феодосій назавжди залишає Курськ і вирушає до Києва з твердим наміром стати ченцем і присвятити своє життя служінню Богові.
У стольному місті він дізнається про преподобного Антонія і спрямовує свої стопи до печери старця. Слізно й палко благав він святого отця прийняти до себе. Преподобний Антоній не міг не відчути полум’яного стану справжнього благочестя і віри. Він вволив бажання юнака і невдовзі благословив преподобному Никонові постригти його в ченці.
Прийнявши святий чин ченця, Феодосій з особливою ревністю став виконувати волю своїх наставників.
Тяжку чернечу працю сприймав він за благо і підносив вдячні молитви Богу за саму можливість такого подвижництва. Ночами Феодосій трудився духовно, а вдень, гамуючи плоть постом і утриманням у всьому, вів численні господарські роботи, які вимагали неабиякої фізичної сили й витривалості.
Працелюбність, смиренність, доброта, сердечність, а особливо палке прагнення до богоугодного життя молодого ченця дивували навіть преподобного Антонія.
Ступивши на шлях чернецтва, преподобний Феодосій невдовзі був рукопокладений в ієродиякони, а згодом — в ієромонахи. Коли ж перший ігумен Печерського монастиря преподобний Варлаам, виконуючи волю князя Ізяслава, став на чолі монастиря св. Димитрія (пізніше Михайлівського Золотоверхого), братія одностайно обрала його своїм ігуменом.
Рішення це було аж ніяк не випадковим, оскільки за короткий час Феодосій здобув глибоку пошану й повагу своїми подвигами на шляху спасіння.
Аби ще сильніше вигартувати дух і волю, Феодосій часто вночі роздягався до пояса й віддавав своє тіло для болючих укусів комарів і комах, а сам одночасно тяжко працював: молов на жорнах збіжжя, пряв вовну, носив воду. При цьому він завжди співав Давидові псалми. На тілі Феодосій носив жорстку, грубу волосяницю, яку приховував зверху старенькою одежиною, аби про те ніхто не довідався. Спав преподобний сидячи. Їв зовсім мало сухого хліба або ж варені овочі.
Уже будучи ігуменом, преподобний Феодосій не тільки не зменшив своїх подвижницьких подвигів, а ще й примножив їх. Наснагу і сили знаходив у молитві.
Особливо благодатними він вважав нічний час, коли ніщо не заважало полум’яному славослов’ю Бога, ніщо не остуджувало гарячих сліз, ніщо не відволікало від колінопреклонінь.
Одночасно Феодосій мудро і вправно керував життям монастиря. Кількість ченців постійно й неухильно збільшувалася. Той факт, що печерне життя братії не відповідало гуртожитковому ідеалові преподобного, а мало пустельницький характер, змусив його провести основну зміну в монастирі.
Ще за часів ігумена Варлаама над печерами було збудовано невеличку церкву. За Феодосія на поверхні землі було зведено келії для ченців, що переселилися туди з печер, у яких пізніше стали ховати померлих. Тепер у печерах лишалися в затворах лише схизматики.
Монастир невпинно розростався. Час вимагав запровадження єдиного і загального правила впорядкованого чернечого співжиття. Тонко відчуваючи цю потребу, преподобний Феодосій постановив запровадити Студійський статут. Він доручив ченцеві Печерського монастиря Єфремові відвідати Константинополь і детально вивчити особливості Студійного монастиря, його статут, аби запозичити звідти все краще.
Запровадження статуту регулювало гуртожиткове життя, вводило усталений і точний порядок церковних Богослужінь. Відтоді чернече життя в Печерській обителі набуло організованої форми.
Преподобний Феодосій був духівником багатьох мирян. Любов’ю і всепрощенням намагався він навертати на шлях істинний тих, які блудили чи зовсім сходили з цього шляху. Він повчав усіх словами та власними чудотворними ділами і прикладами.
Про богообраність ігумена свідчить те, що він не дозволяв робити у монастирі жодних запасів. Це відбувалося навіть у голодні й лихолітні роки, але, за дивним вищим покровительством, монастир ніколи не бідував. Більше того, допомагав нужденним.
У 1073 році за діяльної допомоги високодостойних покровителів преподобний Феодосій розпочав будівництво великого мурованого храму Успіння Пресвятої Богородиці. Невдовзі після закладин ігумен захворів і упокоївся 3 травня 1074 року в середньому віці.
Поховали його в печері під старим монастирем, яка разом з іншими сусідніми печерами дістала назву Феодосієвих, або Дальніх печер.
УПечерської (Свенської) ікони Божої Матері
Свенська-Печерська ікона Божої Матері. Написана преподобним монахом Аліпієм Печерським приблизно в 1144 році образ Богородиці вже в ті часи стала відома своїми Чудесами. Місцем її знаходження до 1288 року був Києво-Печерський монастир, поки чутки про чудодійність образу не дійшли до Чернігівського князя Романа Михайловича, який, перебуваючи у Брянську, раптово осліп. Відгукнувшись на прохання князя, ікону відправили човном по Десні у супроводі священика. Але вранці перелякані супроводжуючі побачили, що ікона зникла. Знайшли її між гілками дуба на горі на березі річки Свена. Сліпого князя пішки привели до цього місця, і після палкої молитви зір до нього повернувся. На пам’ять про визначну подію на горі побудували храм на честь Успіння Пресвятої Богородиці.
До Свенської-Печерської ікони Божої Матері звертаються за зціленням сліпі, біснуваті, вона дає заступництво від ворогів. Оригінал сьогодні зберігається у Трет’яковській галереї.
