Я не проти маршруток. Я проти хамовитих водіїв, які звикли не видавати квиточки, півгодинних чекань на зупинках, бруднющих салонів, які ніби безрозмірні.
Кілька місяців тому я подолала залежність від маршруток і по місту добираюсь пішки, а в погану погоду іноді – своїм авто.
Тому вранці 15 травня я не витрачала часу на зупинці тоді, як сотні чернівчан дарма чекали. Багато людей щиро дивувалися, коли казала, що маршруток зовсім не буде через страйк. “А як же я доїду на дачу?” – тихо сказала про себе жіночка з пакетом квітів у руках…
У тролейбуси далеко не всім пощастило влізти, бо це був єдиний варіант для тих, кому важко йти чи заплатити за таксі. А коли пішов дощ… До нас в редакцію заходили перечекати мами з маленькими дітками, інші люди, які не мали парасоль і не мали чим доїхати додому.
Багато хто думав, коли люди перестануть бути байдужими, і саме під час того дощу чернівчани організували невеликий флешмоб у соцмережах. “Їду з Фастівської в центр, 08:30, є три місця”, “Везу дитину в 3-тю школу, хто ще їде туди з Проспекту?”, “Від Соборки буду їхати на Рошу, візьму двох пасажирів, пишіть у приват, кому треба”.
Щоправда, це явище так і не стало масовим… На ділі багато автомобілів проїжджали повз тих батьків із дітьми, пенсіонерів з великими сумками. Бо замастять салон ногами. Нанесуть болота. Накапають своїми парасолями. Бо просто не хочу…
Перевізники не вперше погрожували страйком, але цього разу чернівчани таки розгнівалися. Дощ, а маршрутки не ходять. У тролейбуси неможливо сісти. “Кукурудзники” з шашечками таксі деруть втридорога за кілька кілометрів. Але багато хто казав: “Вони бастують, і ми будемо бастувати!”
За кілька днів перевізники виїхали на протест до міської ради.
Чернівчани розізлились: “Вони ще й вимагають відшкодувати збитки! Навіть якщо випустять маршрутки, не будемо в них сідати!”
Після чотириденного страйку частину маршруток (о, файно дякуємо!) помітили на зупинках. Того дня і я вирішила почекати на зупинці біля Театральної площі, … щоб подивитись на реакцію людей. Деякі чернівчани таки злились та ігнорували привабливо відкриті двері маршруток. Пояснювали: “А тепер ми бастуємо, будемо чекати тролейбус або ходити пішки!” Але дехто таки сідав – під косі погляди тих, хто лишився стояти. Тим часом зупинилася “п’ятірка”, звично забита, переважно студентами.
Не сумніваюся, ще вчора багато з них, попиваючи з одногрупниками каву у сквері біля університету, стверджували, що не будуть їздити в маршрутках, бо хочуть їх провчити. А сьогодні бігом вмостилися у “п’ятірці”. Бо не встигали. Бо дощ. Бо тролейбуси забиті.
Уже звиклось, що українці – народ інертний і захований у своїй “хаті скраю”. Терпіти чиновників, які нічого не роблять, – себе не поважати. Під ногами купа сміття, і ніхто не прибирає. Треба провчити перевізників, бо нас шантажують. Але хай це робить хтось інший, бо чого я, я не маю часу, поспішаю, у мене діти…
Тому будемо жити, як і жили. І не варто звинувачувати когось, окрім себе.
Марина КАВКАЛО
