Темпель – єврейська душа Буковини, закладена в камені… (ФОТО)

ІСТОРІЯ ЧЕРНІВЦІВ ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ УНІКАЛЬНИХ СВІТЛИН /

Кожен перегляд кінофільму у кінотеатрі «Чернівці» мав би благословенно впливати на всіх глядачів, адже перед тим, як перетворити цю споруду у кінотеатр, у цих стінах більше піввіку лунав літургійний піснеспів та молитви тих, чиїми руками, коштом і розумом Чернівці завдячують власний розквіт – чернівецьких євреїв. Не потрібно разом із квитком на сеанс видавати кіпу на голову, але задуматися про історію цього єврейського Дому молитви варто.

«Юдейський дім молитви повинен виглядати за своїм розташуванням, своїм розміром і висотою імпозантно і затримувати погляд, оскільки людська душа є частиною господа, абсолютної краси і радіє лише із гарного, і відчуває до нього потяг» – цим вимогам, які висувалися до спорудження синагог, єврейський темпель чернівецької громади повністю відповідав. Він вирізнявся надзвичайною архітектурною красою, кожен, хто його вперше бачив, завмирав від подиву та естетичного і душевного задоволення.

У доавстрійський період історії Чернівців євреї міста жили як закрита спільнота, корпорація і не мали великого впливу на управління містом, феодальні відносини ретельно стояли на сторожі того, аби утримувати єврейську корпорацію у вузьких та визначених рамках. Всередині свого кагалу єврейська громада жила за своїми релігійними правами – вершила правосуддя, укладала шлюби та завіряла майнові угоди.

Срібний талер Марії Терезії, який було закладено до фундаменту темпеля

Срібний талер Марії Терезії, який було закладено до фундаменту темпеля

Панівними ідеями кінця XVIII та першої половини ХІХ століття серед євреїв міста були хасидизм, який виник неподалік Чернівців під ідейним натхненням рабина Ізраеля Баал Шема, та франкізм, що походив від уродженця Чернівців і мешканця вулиці Єврейської (сьогодні вул. Шолом-Алейхема) Якоба Франка. Але австрійська влада усіма силами надавала Чернівцям німецького характеру і направила сюди у просвітницькому пориві Йозефа ІІ єврейського вчителя із Заходу Вольфа Гільдебранда, який повинен був зробити «німців» із чернівецьких євреїв. Протистояння і опір розгорілися не на жарт, не цуралися ані підкупу, ані в’язниці.

Місто притягувало до себе у першій половині ХІХ ст. різнобарвну публіку, зокрема й молодих галицьких євреїв, які особливо цінували у Чернівцях не тільки можливість доброго ґешефту, а й високий рівень музичного мистецтва. Через прибуття сюди багатьох прогресивних єврейських бізнесменів, які вже бачили світ, на якусь мить шальки ваги у протистоянні різних течій завмерли, стало не зрозуміло хто переможе – містично-консервативні хасидські чи прогресивні, ліберальні німецькомовні ідеї всередині єврейської громади міста. Перемога революції 1848 р., перехід до конституційного правління, лібералізація суспільних відносин у монархії вплинули на вагання й змагання євреїв Чернівців на користь єврейських просвітників. На чолі єврейської громади міста стали впливові, високоосвічені й заможні підприємці – Перітц Надлер, Ісак Кон, Мозес Цукер та Якоб Ротенберґ, і вже у 1853 р. за підтримки уряду вони відкрили ізраелітсько-німецьку школу для хлопців і дівчат у Чернівцях.

Головним рабином прогресивного крила реформованого єврейства став 1854 р. д-р Лазар Іґель, якого вдалося переманити зі Львова, де він був доцентом університету, але перед тим закінчив теологічну освіту університету у Падуї. Із його прибуттям до Чернівців домовилися про проведення у Великій синагозі (яка й сьогодні стоїть на колишній вулиці Барбюса/вул.Синагоги) почергових богослужінь, бо порозумітися із хасидами, які й опинилися в меншості, не вдавалося. Дійшло до жахливої ворожнечі: хасиди дивилися на реформованих євреїв як на ворогів народу. Єврейська громада розкололася на два кагали – «Ізраелітську культову громаду» і «Ортодоксально-ізраелітську культову громаду», аж поки бургомістр Чернівців у 1872 році не змусив їх знову об’єднатися і не робити в місті колотнечу.

Провідниками єврейської громади було прийняте рішення збудувати нову синагогу для реформістів на власні кошти. Ділові й дієві очільники громади відразу визначили своїм професійним поглядом, що найкращим архітектором для такого задуму міг стати професор Львівської політехніки, вірмено-поляк Юліан Захаревич, який саме завершив споруджувати у Чернівцях будинок залізничного вокзалу у мавританському стилі. Перші переговори із архітектором вселили надію в ініціаторів і вони заснували у грудні 1872 р. «Чернівецьке ізраелітське товариство Темпель» та розпочали збір коштів.

Земельну ділянку на розі 5 вулиць подарувала відома й щедра чернівецька меценатка Амалія Цукер (її власний будинок якраз стоїть навпроти, наріжний на вул. Заньковецької). Сто поважних єврейських засновників нової синагоги зробили вагомі внески у фонд будівництва і розпродали/розподілили вже поміж собою 200 чоловічих та жіночих молитовних місць (чоловіки моляться в партері, а жінки відокремлено на верхніх галереях). Пізніше, за переказами очевидців, то була неймовірна картина – на балконах вишукані барвисті сукні й капелюшки жінок, а внизу море чорних капелюхів/циліндрів чоловіків.

Урочисте закладання наріжного каменю у фундамент нової синагоги відбулося 145 років тому – 8 травня 1873 р. Перший камінь поклав головний рабин д-р Іґель, а другий камінь поруч – православний архієпископ д-р Євген Гакман. До фундаменту було закладено 100 срібних талерів Марії Терезії із іменами тих, хто пожертвував на спорудження синагоги. Архітектурний проект і будівельні плани монументального ізраелітського темпелю розробив проф. Юліан Захаревич, а спорудження було довірено чернівецьким архітекторам Антону Фіала та Йогану Ґреґору, майбутньому віце-бургомістру Чернівців.

Попри великий ентузіазм та старання, все ж розпочате будівництво через брак коштів зупинилося. Багато будматеріалів та металевих конструкцій було придбано за кредитні кошти. Ситуація була критичною. Щоправда був у місті один молодий дуже заможний депутат Австрійського парламенту, член єврейської громади, який міг би допомогти, але через його молодий вік та через заздрощі на великі успадковані капітали його не запросили до першої сотні меценатів. Місяці проходили, будівництво не рухалося, і нарешті старійшини схилили голову і пішли до молодого Гайнріха Ваґнера із проханням допомогти у фінансуванні темпелю. Його відповідь була позитивною, але з однією умовою – він звернув увагу, що вже була виготовлена велика гранітна дошка із іменами сотні засновників, хоча будівництво ще не завершено, і зажадав, щоб була виготовлена ще одна окрема дошка тільки із його іменем. Переговорники пішли радитися й іншого виходу не знайшли: гроші від Гайнріха Ваґнера, великого чернівецького філантропа, допомогли завершити будівництво, а пам’ятна дошка тільки з його іменем була окремо розміщена у синагозі.

4 вересня 1877 року відбулося урочисте освячення та відкриття нового єврейського храму у Чернівцях. О 10 годині ранку урочистою ходою відбулося внесення до темпелю сувоїв тори, які несли під балдахіном вулицями міста почесні члени єврейської громади на чолі із рабином д-ром Іґелем. Урочисту процесію перед входом до синагоги привітали хоровим співом, голова будівельного комітету Лайбука Барбер передав ключ від храму, після чого головний рабин та носії тори під звуки гімну увійшли всередину. За цим омріяним чернівецькими євреями-реформістами моментом спостерігали багаточисленні представники влади: президент краю Алесані, бургомістр Амброз, командир гарнізону генерал Баумґартнер, римо-католицькі, греко-католицькі та вірмено-католицькі священники Чернівців, професори університету та викладачі шкіл, студентські корпорації та представники всіх міських станів. Лише православного духовенства ніхто не помітив, оскільки вони підтримували дружні стосунки із іншим ортодоксальним крилом єврейської релігійної громади Великої синагоги у нижньому місті.

Величезний купол нової синагоги у візантійському стилі чіпляв погляд кожного перехожого ще із далеку. Інтер’єр синагоги вражав багатством барв і розпису у мавританському стилі, внутрішнє оздоблення купола зображало у декоративному розписі зіркове небо. Але найсвятішим було місце збереження сувоїв тори – дерев’яна шафа зі спиляного у Лівані кедра, оздоблена різьбою та інкрустована бордовим склом. Важкі, різьблені дверцята із позолоченими ручками відчинялися… і з темноти бордовим сяйвом загравала задня стіна шафи, яка була всіяна камінням рубіна. Сувої щільно лежали на полицях шафи, загорнуті у майстерно вишиті шовкові чохли та обвішані срібними дзвіночками.

Нова реформістська синагога мала не лише велике релігійне, а й національне значення. Адже спорудження у центрі міста такої імпозантної будівлі темпелю, яка не поступалася величчю православній кафедральній церкві та навіть гідно стояла на тлі митрополичої резиденції, співпало із процесом національної мобілізації, пробудження й національного гуртування євреїв Чернівців.

Після першого головного рабина д-ра Лазара Іґеля наступними настоятелями темпелю і головними рабинами реформістів були д-р Йозеф Розенфельд та д-р Абрагам Якоб Марк, який був розстріляний німецькими нацистами на початку липня 1941 року у Чернівцях.

Всім меценатам, які пожертвували на спорудження темпеля, була надана особлива честь – під час їхнього похорону процесія зупинялася навпроти входу і на прощання широко відчинялася вхідна брама до цієї синагоги. Останнім із сотні меценатів, кому була виказана така церемоніальна честь на похоронах, був Ісаак Геллер.

Не було жодного поважного гостя Чернівців, який би після відвідин митрополичої резиденції не відвідав й цей темпель. До найпочесніших гостей, які залишили записи у книзі гостей, належали – австрійський цісар Франц Йозеф І (16.09.1880 р.) і румунський король Кароль ІІ (16.05.1920). Про візити двох монархів вестибюлі синагоги нагадували дві мармурові меморіальні дошки.

Десятилітнім хлопчиком переселився зі сторожинецької Давидівки до Чернівців Йозеф Шмідт, який поселився поблизу темпеля на вулиці Заньковецької. Цей буковинський єврейський хлопчик був поцілований Богом, бо судилося йому стати всесвітньовідомим співаком. Але він з 12 років співав у хорі темпеля і мріяв стати тут кантором синагоги, але… отримав відмову. Ця відмова подарувала світові неперевершеного тенора, слава якого й сьогодні підносить Чернівці на високий культурний олімп.

Інтер‘єр єврейського темпеля чернівецької громади

Після 64 років служіння Темпель було спалено німецькою розстрільною командою СС, яка 5 липня 1941 року прибула з румунською армією до Чернівців і вбила за два дні 524 найвизначніших провідників єврейської громади міста. Очевидці розповідали на повоєнних судових процесах над нацистами, як в передобідню пору до темпеля під’їхав вантажний автомобіль, з нього німецькі солдати викотили 200-літрові бочки із пальним і закотили їх до темпеля, підпаливши його зсередини. Ще не створено було єврейського гетто у Чернівцях, але зруйнований темпель вже став провісником трагедії, яку готували румунські карателі чернівецьким євреям 1941 року. «Одного разу один фараон вирішив знищити євреїв. Але у наші дні такі «фараони» з’являються на всіх кутах і дорогах. А єврейський народ, який дав людству етику, монотеїзм і бога мусить шукати силу у самому собі, щоб пережити ці часи» – написав д-р Зігфрід Розенцвайг у 1937 р. у Чернівцях з нагоди 60-ліття темпеля.

Чернівці були містом славної єврейської традиції, єврейського життя і єврейської трагедії. Сьогодні чернівчани повинні про це пам’ятати і, як колись, наші попередники з усіх християнських конфесій бути поруч із чернівецькими євреями. Бо Чернівці у нас єдині для всіх.