2 липня
Святого апостола Іуди, брата Господнього по плоті
Преподобного Паїсія Великого
Преподобного Іоана, пустельника
Святого апостола Іуди, брата Господнього по плоті
Святий апостол Іуда належить до числа 12-ти учнів Господа. Він походив із племені Давида і Соломона. Святий Іуда народився в галілейському місті Назареті від праведного Йосифа, якому потім була заручена Пречиста Діва Марія. З точністю невідомо, хто була мати Іуди. На думку деяких дослідників, це була Саломея – дочка Аггея, сина Єверехіїного брата святого Захарії, батька святого Пророка і Предтечі Господнього Іоанна. Цей Іуда був братом апостола Іакова Праведного, предстоятеля Єрусалимської церкви. Святий апостол Іуда називається звичайно Іудою Іакововим, тобто братом апостола Іакова. Так його назвали через дивовижне смирення, бо він вважав себе недостойним називатися братом Господнім по плоті, тим більше, що згрішив перед Господом, по-перше, своїм маловір’ям, а по-друге, небратолюбством. Про те, що Іуда згрішив маловір’ям, свідчить святий Іоанн Богослов, кажучи: “Бо й брати Його не вірували в Нього” (Ін.7: 5).
Пояснюючи це місце Євангелія, святий Феофілакт розуміє тут під братами Христовими дітей Йосифа:
Зневагу доставляли Йому (Христу) – і брати, діти Йосифа (серед яких був і цей Юда); звідки ж у них таке невіра до Нього? – Від своєї власної поганої волі і від заздрості, бо родичам властиво заздрити своїм більш, ніж стороннім.
Про небратолюбство Іуди згадується в житії Іакова, брата Божого. Коли Йосиф після повернення з Єгипту став ділити землю свою між дітьми, народженими від першої дружини, то він побажав дати частину і Господові Ісусу, народженому від Пречистої Діви Марії, Який був тоді ще малим хлопцем. Але три сина Йосифа не захотіли взяти Христа до себе в частку, як народженого від іншої матері; тільки четвертий син – святий Іаков прийняв Його в спільне володіння своєю частиною і тому названий потім братом Божим. Усвідомлюючи ці свої колишні гріхи – маловір’я і небратолюбство – Іуда і не насмілювався називати себе братом Божим, а тільки називав себе братом Іакова, як він і пише в своєму посланні: “Іуда, раб Ісуса Христа, брат Якова” (Іуд.1: 1 ). Євангеліст Матфей називає його Леввеєм і Фаддеєм. Слово “Тадей” означає “сердечний”. Іуда, після вчинених ним через незнання гріхів проти Христа Бога, коли впевнився в тому, що Ісус є істинний Месія – Христос Бог, з’єднався з Ним усім серцем своїм. Апостол Юда називається ще Тадей; що означає “який хвалить”, бо він прославляв і визнав Христа Бога і сповістив Євангеліє багатьом народам.
Про життя і діяльність святого апостола Іуди нам відомо дуже небагато. Відомо лише, що в кінці царювання Доміціана два онука Іуди, які займалисяся обробкою землі власними руками, були приведені, за наклепами єретиків, до цього імператора, як нащадки Давида і родичі Господа; але коли імператор переконався, що ніякої політичної небезпеки вони для нього не становлять, вони були відпущені на свободу.
Апостол Іуда багато потрудився, благовістячи Євангеліє Христове. А невдовзі після вознесіння Господа Ісуса Христа на небо він, як і всі апостоли Христові, вирушив на проповідь Євангелія. За свідченням церковного історика Никифора, “божественний Юда, що не Іскаріотський, а інший …проповідував Євангеліє і поширював християнство спочатку в Юдеї, Галілеї, Самарії, Ідумеї, потім в Аравії, Сирії та Месопотамії, нарешті прийшов в місто Едесси, що належало царю Авгарю, де ще перед ним проповідував Євангеліє інший Фаддей, один із сімдесяти апостолів. Тут апостол Іуда докінчив і виправив те, що не було закінчено тим Таддеєм”.
Є відомості про те, що святий апостол Іуда проповідував християнство і в Персії, звідки і написав грецькою мовою своє соборне послання. Спонуканням або приводом до написання цього послання послужила та обставина, що в суспільство віруючих вкрались нечестиві люди, які під виглядом свободи християнської дозволяли собі всякі мерзенні справи. Це коротке послання містить в собі багато глибоких думок і повчання. У ньому міститься частково вчення догматичне: про Таїнства Святої Трійці, про втілення Ісуса Христа, про відмінність Ангелів добрих і злих і про майбутній Страшний Суд; частково ж вчення моральне: умовляння уникати нечистоти гріховної – плотської, хули, гордості, непослуху, заздрості, ненависті, крутійства й лукавства. Апостол радить кожному бути постійним на посаді своїй, у вірі, в молитві, в любові, радить дбати про навернення заблудлих, оберігати себе від єретиків, звичаї яких він зобразив ясно і оголосив, що єретики загинуть, подібно жителям Содому (Юд. 7).
Крім того, в своєму посланні святий апостол Іуда говорить, що недостатньо для порятунку бути тільки наверненим з язичництва до християнства, але слід при вірі робити добрі справи, гідні християнства і порятунку, і наводить, як приклад, покараних Богом Ангелів і людей.
Багато різних країн відвідав святий апостол Іуда, проповідуючи Євангеліє, навертаючи до Христової віри народи і наставляючи їх на шлях порятунку. У таких трудах досяг він країн Араратских і тут, відвернувши безліч людей від ідолопоклонства, зробив їх християнами. Цим апостол сильно налаштував проти себе жерців ідольських: вони схопили його та після катування повісили на хресті і прокололи стрілами. Так закінчив подвиг та життя своє святий апостол Іуда і відійшов до Христа Бога, щоб прийняти від Нього вінець вічного воздаяння на небі.
Преподобного Паїсія Великого
Преподобний Паїсій Великий жив в Єгипті. Батьки його, християни, роздавали щедру милостиню всім нужденним.
Після смерті чоловіка мати, по навіюванню Ангела, віддала молодшого сина Паїсія в церковний клір.
Юний Паїсій полюбив чернече життя і вступив до одного з єгипетських скитів. Відмовившись від своєї волі, він жив під духовним керівництвом святого Памви (пам’ять 18 липня), в усьому виконуючи його накази. Старець сказав, що новоначальному ченцю особливо потрібно зберігати зір, щоб уберегти свої почуття від спокус, і Паїсій, виконуючи настанови, три роки ходив з опущеними вниз очима. Святий подвижник старанно читав духовні книги і особливо прославився подвигом посту і молитви. Спочатку він не куштував їжі протягом тижня, потім – двох, а іноді, після причастя Святих Христових Тайн, ніхто не звертав їжі по сімдесят днів.
У пошуках відокремленого безмовності преподобний Паїсій пішов в Нітрійській пустелі, де жив в висіченим власними руками печері. Там преподобний удостоївся дивного бачення – Господь Ісус Христос відкрив йому, що заради його праць вся Нітрійській пустелі буде населена подвижниками. Преподобний наважився запитати Господа, де ченці дістануть в пустелі все необхідне для життя? Господь відповів, що, якщо вони будуть виконувати Його заповіді, Він Сам буде доставляти їм все необхідне, поставить їх вище бісівських спокус і хитрощів.
Згодом до преподобного Паїсія зібралося безліч іноків і мирян, так був заснований монастир. Головний заповіт преподобного Паїсія був один: нічого не робити по своїй волі, а в усьому виконувати волю своїх наставників. Переймаючись порушенням безмовності, преподобний віддалився в більш віддалену печеру. Одного разу він був захоплений в райські обителі і удостоївся там причаститися нематеріальній Божественної їжі. За важкі подвиги для порятунку Господь наділив свого угодника даром прозріння і лікування душ людських. З житія подвижника відомий випадок, коли один з його учнів, з благословення преподобного, відправився для продажу рукоділля в Єгипет і на шляху зустрів єврея, який вселив простодушному ченцю, що Христос Спаситель не месія, що прийде інший, істинний. Повагавшись, чернець сказав: “Може бути, і правда те, що ти говориш”, – проте не надав своїм словам особливого значення. Повернувшись, він з прикрістю побачив, що преподобний Паїсій як би не помічає його присутності, і запитав про причини його гніву. Преподобний сказав: “Мій учень був християнином, ти ж не християнин, від тебе відійшла благодать Хрещення”. Розкаявшись, чернець зі сльозами просив преподобного відпустити йому гріх. Тільки тоді святий старець встав на молитву і попросив у Господа ченцю прощення.
Один чернець самовільно пішов з пустелі і оселився недалеко від міста. Там він зустрівся з жінкою, яка ненавиділа і хуліла Христа Спасителя. Піддавшись її впливу, він не тільки залишив чернецтво, а й потоптав віру в Христа і поступово прийшов до повного безвір’я. Одного разу, по благому Промислу Божому, повз його будинку проходили Нітрійській ченці. Побачивши їх, грішник згадав своє колишнє життя і просив ченців передати преподобному Паїсія, щоб він благав за нього Господа. Вислухавши прохання, преподобний почав старанно молитися, і його дієва молитва була почута. Господь, з’явившись до Свого угодника, обіцяв помилувати грішника. Незабаром спокусити ченця жінка померла, і він повернувся в пустелю, де, плачу і нарікаючи про свої гріхи, почав працювати в подвигах покаяння.
Преподобний Паїсій відрізнявся великим смиренням, здійснював подвиги посту і молитви, але, по можливості, приховував їх від сторонніх. На питання ченців, яка чеснота вище всіх, преподобний відповів: “Та, яка відбувається в таємниці і про яку ніхто не знає”.
Преподобний Паїсій помер в V столітті в глибокій старості і був з честю похований безліччю присутніх ченців. Через деякий час його мощі були перенесені преподобним Исидором Пелусіот (пам’ять 4 лютого) в Пелусіотскую обитель і покладені поруч з мощами преподобного Павла Пустельника, з яким преподобний Паїсій за життя був особливо духовно близький.
Преподобний Іван, пустельник (IV).
Преподобний Іван Пустельник подвигом добрим трудився в Палестині. У печері недалеко від Єрусалиму проводив він дні в пості та молитві. Безкорисливий подвижник мав тільки образ Пресвятої Богородиці, перед яким завжди світив лампаду. Святий старець часто відвідував святі місця Єрусалиму, Синайської гори, ходив молитися до місць поховання святих мучеників і подвижників. Йдучи, Преподобний залишав перед образом Цариці Небесної запалену лампаду і просив благословення на дорогу. Повертаючись через місяць і навіть через шість, старець знаходив лампаду запаленою і наповнену єлеєм. Одного разу йому трапилося йти вузькою стежкою, з двох сторін обгородженою огорожею, так що двом пішоходам не можна було розійтися. Назустріч преподобному йшов лев. Звір став на задні лапи і звільнив дорогу святому.
Одного разу до святого Івана, до печери прийшов чернець і, не виявивши навіть самого найнеобхіднішого для життя, запитав авву, чому він живе в таких злиднях. На це святий старець відповів, що його печера наповнена духовним багатством, яке незмірно дорожче земних благ.
Преподобний Іван Пустельник переставився в VI столітті в глибокій старості і був зарахований Церквою до лику святих.
