Невдовзі може завершитись судовий розгляд, у результаті якого ми дізнаємось про дійсний склад парламентської коаліції. Іншого шляху з’ясувати, чи існує вона взагалі, немає, адже оприлюднити повний список спікер Верховної Ради не наважується.
Чому від виборців ховають дійсний склад парламентської більшості, коли чекати позачергових виборів та яких помилок у своїй політиці припускається президент, розповів гість Politeka Online лідер громадського руху «Рідна країна» Микола Томенко.
Ваше політичне життя яскраве. Ви були в команді Віктора Ющенка, працювали разом з Юлією Тимошенко, були позаштатним радником Петра Порошенка, віце-спікером парламенту. Який період політичного життя ви вважаєте найефективнішим?
– Кожний мав певну користь і з точки зору набуття досвіду, і з точки зору перспектив для країни. Так складається, що мій вибір на користь тієї чи іншої посадової особи пов’язаний із вибором суспільства.
Я прийшов у політику з університету, я вчив депутатів. Я – один із засновників Національної академії державного управління при президентові України. Це перший заклад, який готував магістрів державного управління. В якийсь момент різні політичні команди, представників яких я вчив, почали агітувати мене перейти й самому в політичну справу. Так сталось, що я вперше став депутатом у 2002 році і п’ять разів поспіль обирався, аж поки в мене не вкрали мандат.
Оскільки я всіх учив: перед прийняттям політичного рішення треба порадитись із суспільством, я й далі так працюю. Суспільні настрої є дуже важливими.
Історія з Ющенком склалася так, що лише він тоді (у 2004 році, – ред.) міг перемогти Януковича. Альтернативи в мене, як у людини, яка чітко розуміла настрої суспільства, не було.
– Ви були лідером Помаранчевої революції.
– Я активно включився в боротьбу, оскільки це проукраїнський, проєвропейський вектор розвитку країни. Ющенко – саме така людина, але згодом стало зрозуміло, що посада президента не для нього. Вона вимагає іншого формату роботи, самостійності тощо.
Я намагався використати позитивні і мінімізувати негативні боки кожного політичного персонажа, з яким працював. Не завжди це вдавалося.
Так сталося із нинішнім президентом. Порошенко переконував, що вже не отримує естетичного задоволення від заробляння грошей і хоче конвертувати свій бізнесовий успіх у те, щоб зробити успішною державу. Виявилось, що його моральна парадигма, його зобов’язання не були підтверджені. Те, що бізнесове думання перемогло, означало, що місця мені вже немає. Попри те, що із Порошенком я підписав публічну угоду, в якій він узяв на себе зобов’язання дотримуватись певної гуманітарної стратегії, яку визначила моя команда.
– В яких відносинах ви з Петром Порошенком зараз?
– Зазвичай я сам обираю до кого з політиків йти і від кого йти. Я сам пішов із посади радника президента.
Один із принципових моїх законопроектів про заборону вивозу лісу-кругляку більш як 30 днів не підписувався і не ветувався президентом. Я, як автор багатьох підручників із конституційного права, знаю, що наша Конституція надає право 15-денного вето. Протягом цього часу президент або ветує законопроект, або голова Верховної Ради автоматично оприлюднює його. Я говорив із президентом про те, що не розумію логіку не підписання законопроекту. Він це пояснював перемовинами із СОТ, іншими узгодженостями. Я зрозумів, що це гра. Подав у суд проти голови Верховної Ради. Оскільки суд торкався бездіяльності президента і голови ВР, я відправив своє посвідчення в Адміністрацію президента і написав заяву. Я вважав, що не може радник президента судитися із президентом.
– Але у вас і зараз тривають суди. Ви вимагаєте списки людей, які є у складі коаліції.
– Суд у певний момент почав рухатись не в напрямку теперішнього складу коаліції, а в тому, яким він був на момент її створення. Я сподіваюсь, що суд прийме рішення зобов’язати голову ВР оприлюднити список народних депутатів, які увійшли до складу коаліції на момент її створення: 14 квітня 2016 року. Це нас цілком влаштовує. Ми зможемо порівняти, хто був і хто залишився. Арифметично віднявши, ми побачимо, що коаліції з 226 депутатів немає.
Але судді зараз у непростій ситуації. Фактично два роки президент має право самостійно, протягом, так званого, перехідного періоду, реорганізовувати, ліквідовувати суди. Сьогодні він – голова судової системи. Якщо ви сидите в адміністративному суді, ви чудово розумієте: якщо з Адміністрації президента зателефонували і попередили, ви можете невдовзі закінчити свою кар’єру.
Фактично Парубій (як голова ВР він зараз є фігурантом судової справи щодо складу коаліції, – ред.) зараз захищається тим, що Конституція забороняє йому сказати правду про коаліцію, бо там нібито немає такої норми. Це цілковитий абсурд, бо Конституція не регламентує весь характер діяльності всіх посадових осіб. Це регламентують інші закони.
– Різні депутати переконують, що коаліція є. Днями Олексій Гончаренко говорив, що нема різниці, чи є взагалі коаліція. Усе одно розпускати ВР – це право, а не обов’язок президента.
– Певним чином він правий. Конституція дійсно не зобов’язує президента це робити. Але в українській політиці важливо повернути не лише політичну волю, а й відповідальність. У нас є політики, які вночі говорять, що не голосуватимуть за злочинний бюджет, а за дві години голосують за нього. У нормальній цивілізованій країні така партія закінчилась би наступного дня. На жаль, у нас неперебірливе суспільство. За такі кульбіти політиків на виборах ніяк не наказують.
Що пише коаліційна угода? «Ми, народні депутати, беремо на себе відповідальність за діяльність президента і уряду». Коаліція – це складова влади.
Опозиція, до речі, теж проблема. Вона не організована. Ніхто ж досі не відновив у законі про регламент норми про коаліцію та опозицію.
Отже, у нас, фактично, неформалізовані коаліція і опозиція.
– Можна сказати, що у країні відбувається політичний хаос.
– Це суміш анархічного і охлократичного політичних режимів. Напевне, ще й з елементами авторитаризму. Охлократичний режим, це коли народ сприймають як натовп, який використовують як засіб лобіювання вузьких корпоративних інтересів. Це коли один бізнесмен при владі хоче забрати бізнес в іншого, який був при іншій владі, і для цього приводить 20 людей з плакатами в балаклавах, які кричать: «Ти – сепаратист».
Зараз це відбувається в лотерейному, ігровому бізнесі. Влада зараз зайшла на цей ринок. Подивіться скільки в нас «Національної лотереї». Невдовзі побільшає, ніж «Рошену».
– Хто за цим стоїть?
– Експерти кажуть, що свого часу лобіювання почалося з голови Адміністрації Бориса Ложкіна. Тепер генпрокурор Юрій Луценко прикриває цю справу, а безпосередньо займається Олександр Третьяков, Загорій і група інших народних депутатів. «Спортлото», як мені кажуть експерти, пов’язане із МВС. А решта лотерей оголошені сепаратистами. Я їх не захищаю, але таке враження, що лотерейний, гральний бізнес взагалі не платить державі.
Влада мусила б робити цей бізнес публічним. Але всередині цієї «Національно лотереї», як я розумію, узагалі гральні автомати, що прямо заборонено.
І так будь-який бізнес візьми – у нас віджим і перехід з однієї в іншу форму власності. Усе це під егідою боротьби за патріотизм. Це не має нічого спільного з демократією. Такий елемент анархізму й автократії дуже небезпечний.
– Чому Петро Порошенко зупинився саме на кандидатурі Ірини Луценко на посаді представника президента в парламенті?
– У партії БПП я був лише як позапартійний депутат. У перший рік кадрових призначень Порошенка я говорив, що найбільші помилки – це Гелетей (Валерій Гелетей – колишній міністр оборони, – ред.) і Валерія Гонтарева.
У мене лише два роки військового досвіду в Афганістані. Коли в Україні почалися військові дії, я об’їздив майже всі військові частини з думкою, що, маючи все ж таки певний досвід, можу щось підказати. І коли почув про призначення Гелетея, це викликало чималий подив. Людина не має жодного військового авторитету.
З Гонтаревою – та ж історія. Вона з бізнес-середовища Порошенка. Голова Нацбанку має бути незалежною і авторитетною людиною, яка опікується країною, а не бізнесом президента. Якщо взяти динаміку довіри до Порошенка, то Гелетей трошки його зачепив, а Гонтарева остаточно потягла його донизу.
– Валерія Гонтарева каже, що свою місію вже виконала.
-Так. Завалила гривню і практично український сегмент банків.
Трагедія політики Порошенка в тому, що він найгірші риси всіх попередніх президентів інтегрував і систематизував. Він бізнесовий, родинний і регіональний принцип зверстав до купи. Регіональні – найслабкіші, бо важко сказати, де саме його регіон. Найбільший сегмент знайомих у нього через бізнес.
– Артур Герасимов – новий очільник БПП – до якої ланки належить?
– Не знаю, де вони працювали. Проте президент завважив, що знає його добре вже 14 років. Я дуже боюся людей на державній службі, як кажуть, без біографії. Адже є такі персоналії, які йдуть у політики, змінюючи прізвища і біографію. І ніхто не може нічого про таку людину розповісти.
Не сумніваюся, що Герасимов щось робитиме, але він автоматично підпадає під категорію «універсального солдата», як пан Луценко. Ніколи не було керівників фракцій, політичної біографії яких ми не знали.
– Що взагалі зараз відбувається із президентською фракцією? Бачимо, як БПП залишають депутати.
– Паніка і безнадія панує серед людей, які працюють разом із Порошенком. За останні місяці я не бачив жодної соціологічної публікації серйозних організацій. Таке враження, що влада, коли замовляє дослідження, боїться зрештою їх публікувати. Бо тренд падіння довіри фантастично великий.
– Чи відбудуться дострокові парламентські вибори?
– Думаю, будуть. Не восени, так навесні. Якщо президент на це піде, він до останнього намагатиметься зберігати нинішню систему. Мажоритарників складніше позбавити мандату, аніж, скажімо, Лещенка і Найєма.
Тенденція втечі із БПП, провладних партій триватиме. Це ще раз аргумент на користь того, що люди страхуються. Вони не хочуть отримати вовчий квиток на президентські вибори.
