В середу 19 квітня Міжнародний Суд ООН оголосить перше рішення за скаргою України проти Російської Федерації.
Вердикт про так звані “тимчасові заходи” зачитають у Гаазі о четвертій годині дня за київським часом.
Та вже зараз можна стверджувати: не всі прохання Києва будуть задоволені.
Більше того, суд може накласти обмеження також на українську сторону – попри те, що відповідачем у справі є Росія, а не Україна.
Тож спробуємо розібратися: чи йдеться про “зраду”; чому не варто сподіватися на повне задоволення нашого позову; які пункти рішення суду є для нас ключовими, а які – зовсім нереальні?
І, зрештою, як вплине нинішнє рішення (з усіма його можливими опціями) на кінцевий вердикт МС ООН, тобто на покарання Росії за її злочини?
Про все це – в статті ЄвроПравди напередодні оприлюднення рішення гаазького суду.
Що вирішуємо?
Юридична матерія – штука тонка, а міжнародне право – і поготів. Не дивно, що згадки про судовий процес, який розпочався в Міжнародному Суді ООН Гаазі, нерідко містять помилки.
Часом його називають трибуналом (що є принципово неправильним), часом плутають з іншими органами, розташованими в Гаазі, часом – покладають невиправдані сподівання
Тому варто окремо пояснити, що ж мають оголосити в Гаазі 19 квітня у справі “Україна проти Росії”.
Це ще не буде рішення по суті справи, але від того його значущість не падає.
Нині Суд має накласти обмеження на російську сторону – або ж відмовитися їх накладати.
Як відомо, Україна звинувачує Росію в порушенні двох конвенцій ООН: про фінансування тероризму та про расову дискримінацію (до речі, не зважайте на те, що цей термін звучить дивно, у конвенції йдеться також про етнічну та інші види дискримінації).
За правилами Суду ООН, на звинувачувану країну можуть бути накладені обмеження ще до початку розгляду справи по суті. Саме на цьому етап ми перебуваємо зараз.
І це – зовсім не формальність. Київ запитав у суду чимало: тут і негайне відновлення діяльності Меджлісу кримськотатарського народу, і заборона постачань до бойовиків “Л/ДНР” (ми вже публікували повний переклад позовних вимог та претензій; перелік запитаних тимчасових заходів – в кінці публікації).
Проміжний вердикт МС ООН значною мірою визначить, яким може бути кінцеве судове рішення за нашим позовом.
Та найголовніше те, що всі запитані обмеження, в разі їх затвердження в Гаазі, дають Україні додатковий важіль тиску на РФ і додаткові козирі в процесі. Росію зобов’яжуть зупинити постачання зброї бойовикам, але вона цього не робитиме? Що ж, світ матиме ще один доказ, що РФ плювати на міжнародне право, а в Гаагу будуть надані додаткові докази неповаги російської сторони до Суду ООН.
Одна проблема: впевненості в тому, що затвердить суд, досі немає навіть в МЗС – це підтвердили ЄП кілька посадовців, відповідальних за юридичний супровід процесу.
Перемога не в кишені
Джерелом “зради”, за досвідом, дуже часто є надмірні очікування. Це може вдарити по Україні і в гаазькій справі.
“Європейська правда” детально слідкувала за початком процесу, де сторони представляли позицію для затвердження тимчасових заходів. Читачі цих рядків, імовірно, читали наші публікацію про брехню у свідченнях російського уряду, а також доповідь агента України в Гаазі та обґрунтування української позиції. І якщо судити за “людськими критеріями”, перемога України нібито не викликає сумнів.
Та юридичний процес складніший.
Росія не намагається довести, що ми неправі. У них інший аргумент: РФ наполягає, що Суд ООН не має права вирішувати цю суперечку.
Саме тут – найбільша загроза для нашого позову.
Саме на цьому ґрунтувалася юридична позиція РФ на слуханнях у березні.
Саме на цьому прокололася свого часу Грузія – її скаргу, подану після нападу РФ на Південну Осетію, відхилили не через правоту Росії, а саме через формальні причини, які дозволили суду сказати, що він не має юрисдикції для розгляду скарги.
Цікава деталь: наявність юрисдикції визначається двічі. Спершу Суд виносить рішення, чи має він юрисдикцію prima facie (дослівний переклад – “юрисдикцію на перший погляд”). Це – необхідна умова для того, щоби Суд ООН ухвалив рішення про тимчасові заходи. А вже згодом, за рік-два, ухвалюється остаточне рішення про юрисдикцію; воно є необхідним для винесення рішення по суті справи. Грузія пройшла перший етап, а на другому – зупинилася.
А за українською скаргою обидві юрисдикції – prima facie та остаточна – будуть підтверджуватися навіть двічі. Як вже згадано вище, ми звинувачуємо Росію у порушенні двох конвенцій, за кожною з них рішення виноситься окремо.
А тепер добра новина.
Грузинський приклад дає підстави розраховувати, що в середу суд оголосить позитивне рішення принаймні за однією з конвенцій.
Йдеться про “антидискримінаційну” конвенцію, де ми оскаржуємо дії РФ у Криму.
Річ у тім, що грузинська скарга стосувалася цієї ж конвенції. Вона була підготовлена значно гірше за українську (Грузія звернулася до суду всього за 5 днів після початку російської агресії), і все одно в Гаазі знайшлися голоси для того, щоби затвердити тимчасові заходи.
Щодо другої конвенції, де йдеться про агресію на Донбасі, такої впевненості немає.
“Якщо Суд не відступатиме від логіки 2008 року, то за Конвенцією про ліквідацію всіх форм расової дискримінації шанси на визнання юрисдикції prima facie у справі “Україна проти Росії” є дуже високими… У випадку Конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму Суд вступає на незвідану територію – жодних справ за нею МС ООН не вирішував”, – пояснює міжнародний юрист Микола Гнатовський (інтерв’ю-коментар Гнатовського читайте нижче у цій публікації).
Можливо, українському читачеві видається, що фінансування терористів з боку РФ є очевидним, але у юристів впевненості немає. Навіть в МЗС визнають: все залежить від того, яке прочитання конвенції обере Суд ООН.
Микола Гнатовський не виключає, що Суд вирішить “позбутися української справи” і ухвалить рішення про відсутність навіть prima facie юрисдикції, щоби не відкривати перші слухання за конвенцією про протидію тероризму. А формальні підстави для цього знайдуться.
Цікава деталь: на слуханнях у Гаазі росіяни не оскаржували навіть того факту, що “Бук”, який збив пасажирський Boeing, був завезений з РФ та після пострілу повернувся до Росії. Захист РФ сконцентрувався на доведенні того, що оператори зенітно-ракетного комплексу не мали наміру збивати саме пасажирський літак.
Ще одна лінія РФ – спроба довести, що під час військових дій тероризм неможливий в принципі.
Україна ж доводить, що і війна, і тероризм зустрічаються одночасно.
“Юридична позиція України є дуже добре обґрунтованою; питання в тому, яку позицію займе Суд”, – вважає радник міністра закордонних справ Тарас Качка.
“При цьому Росія вимагає не застосовувати заходів взагалі. Тому тимчасові заходи у будь-якому формулюванні будуть перемогою України”, – наголосив він.
Обмеження для України
В МЗС справді мають підстави вважати “перемогою” затвердження будь-яких тимчасових заходів (точніше, їх незатвердження буде означати нашу поразку).
Поза тим, формулювання також є важливими.
“Не всі прохання Києва будуть задоволені”, – йдеться на початку статті. Про це справді можна говорити вже зараз, до публікації рішення. Немає сумніву, що юристи, які формували українську “запитну позицію”, також розуміли: суд погодиться не на все.
Найяскравіший приклад – прохання України про те, щоби Суд зобов’язав РФ призупинити дію указу Путіна про заборону Меджлісу. На думку автора цих рядків, шанси на задоволення цього пункту близькі до нуля. І це не буде провиною України. На цьому етапі Гаага, швидше за все, взагалі не згадуватиме конкретні організації – ані Меджліс, ані “Л/ДНР”.
Швидше за все, в середу ми отримаємо рішення, взагалі не схоже на те, що ми запитували.
Але є один пункт, який заслуговує на окрему увагу. В документах, поданих Україною до Гааги, він звучить так:
“Російська Федерація має зупиняти і запобігати здійсненню всіх грошових переказів з території РФ, а також постачання зброї, транспортних засобів, обладнання, здійснення навчання груп, які беруть участь у терористичних актах проти мирного населення в Україні, або тих, про яких РФ відомо, що вони можуть брати участь у терористичних актах в майбутньому, включаючи, але не обмежуючись “ДНР”, “ЛНР”, групою “Харківські партизани” і пов’язаними з ними групами та особами”.
І тут важливе не формулювання (воно точно не збережеться). Важлива суть. Якщо в проміжному рішенні Суду ООН збережеться пряма заборона на підтримку Росією бойовиків, це дозволить говорити про незаперечну перемогу України.
І, насамкінець, про те, що майже напевно буде в рішенні і що точно не є зрадою. Суд ООН часто накладає тимчасові заходи на обидві сторони процесу. Особливо – в скаргах, подібних до української. Тому не дивуйтеся, якщо в рішенні Суду будуть обмеження та вимоги на нашу адресу – на їхню появу очікують усі юристи-міжнародники, з якими спілкувалася ЄП. Звісно, в разі, якщо prima facie юрисдикція взагалі буде підтверджена.
Майже напевно, Суд ООН зобов’яже Україну дотримуватися прав національних меншин (адже росіяни у наданих в Гаагу документах наводять звичні нам міфи про “утиски російськомовних”). Цілком імовірно, що судді нагадають як Москві, так і Києву про неприпустимість підтримки терористичної діяльності, хай від кого вона походить.
За одним із припущень, суд може згадати як проросійських бойовиків, так і українські “добровольчі батальйони”. Це не означатиме їх прирівнювання; це лише свідчитиме, що Києву доведеться переконати Гаагу в тому, що реформування добробатів завершене, а порушників закону карають незалежно від того, чи мають вони військовий досвід.
Всі ці завдання Києву виконати нескладно.
Головне, щоби тимчасові заходи взагалі були затверджені. Про це, а також про їх зміст ми дізнаємося дуже скоро.
А поки що до вашої уваги – інтерв’ю-коментар Миколи Гнатовського, юриста-міжнародника, президента Європейського комітету із запобігання тортур та негуманного або принизливого ставлення, в якому він розповідає про можливі дії Києва – в тому числі в разі, якщо в середу Суд ООН винесе рішення не на користь України.
* * * * *
– Чи можна бути впевненим у визнанні судом юрисдикції prima facie за обома конвенціями? Якщо ні – то за якою з конвенцій ситуація більш розмита?
– У справах такого характеру впевненим не можна бути ні в чому.
Звичайно, якщо говорити про Конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (КЛРД, англійською – CERD), то напрошується згадка про справу “Грузія проти Росії”.
У 2008 році Міжнародний Суд видав наказ про тимчасові заходи на грузинське прохання. Якщо Суд не відступатиме від логіки 2008 року, то за цією конвенцією
шанси на визнання юрисдикції prima facie у справі “Україна проти Росії” є дуже високими.
Утім, не слід забувати, що, по-перше, 2008 року наказ МС ООН було ухвалено лише з мінімальною перевагою голосів “за” (8 голосів суддів проти 7), а по-друге, в кінцевому підсумку Міжнародний Суд заяву Грузії відхилив.
У випадку Конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму (CSFT) Міжнародний Суд вступає на незвідану територію – жодних справ за нею МС ООН не вирішував.
Щось віддалено подібне розглядав хіба що у справах, пов’язаних з трагедією над Локербі (1988 року внаслідок вибуху на борту Boeing 747, організованого владою Лівії, загинуло 270 людей), але тут аналогія є опосередкованою.
У нашій справі Міжнародний Суд вже на етапі тимчасових заходів стоїть перед важливим вибором: він може або виконати важливу функцію міжнародного правосуддя у боротьбі з тероризмом, видавши наказ про тимчасові заходи та розглянувши далі справу по суті; або – якнайшвидше знайти формальну причину відмовити Україні у розгляді цієї скарги.
Другий варіант стане прикрою втратою Міжнародним Судом унікального шансу стати справді важливим міжнародним органом, але, звичайно, він полегшить життя суддям, бо потребуватиме значно менше професійної роботи.
Позбутися української справи легко.
Наприклад, можна зачепитися за процедуру врегулювання спору до його передачі, що є складнішою за передбачену у CERD і передбачає, крім переговорів, створення арбітражу, і оцінити відповідні зусилля України як недостатні (кваліфікувавши пропозицію України створити ad hoc камеру Міжнародного Суду як таку, що не є пропозицією створити арбітраж).
Інший варіант – погодитися з парадоксальним, як його дуже дипломатично назвала українська сторона, аргументом представників Росії, що обов’язок держави запобігати тероризму не включає обов’язок до нього не вдаватися тощо.
– Відомо, що суд у своїх висновках часто накладає обмеження на дві сторони конфлікту. Та як можливо їх накласти в українській справі, якщо за обома конвенціями наші вимоги стосуються виключно дій Росії, на які Київ не впливає (до прикладу, щодо заборони Меджлісу або постачання зброї бойовикам “Л/ДНР”)?
– Завжди можна сформулювати відповідні заходи абстрактною мовою, плюс додати щось, що є під контролем України.
Наприклад, можна зажадати від української сторони не перешкоджати наданню гуманітарної допомоги тощо.
– Чи поширений у практиці суду підхід, коли тимчасові заходи повністю переписуються і видається щось своє?
– Так, доволі поширений. Це сталося не тільки у справі, що найбільш подібна до нашої – “Грузія проти Росії” у 2008 р., але й у низці інших справ, зокрема “Демократична Республіка Конго проти Уганди” (наказ Міжнародного Суду про тимчасові заходи 2000 р.), “Камерун проти Нігерії” (1998 р.), “Боснія і Герцеговина проти Югославії/Сербії та Чорногорії” (1993 р.) тощо.
Суд неодноразово підкреслював, що він має повноваження ухвалювати тимчасові заходи, що частково або повністю відрізняються від тих, про які його запитували держави.
Ба більше, Суд навіть має право ухвалювати тимчасові заходи, навіть якщо сторони його про це не просили, з власної ініціативи (proprio motu). Суд наголошує, що мета тимчасових заходів – забезпечити права, які формують предмет розгляду у справі.
– Якщо зрештою МС ООН відмовить у накладанні тимчасових заходів за однією з конвенцій, чи означатиме це для нас, що у розгляді справи по суті ми також близькі до програшу?
– Звичайно, це буде поганим знаком, хоча формально розгляд триватиме. У середу лише оголосять наказ (order) Міжнародного Суду про тимчасові заходи, до рішення (judgment) ще далеко.
Якщо зміст наказу буде зовсім поганим, Україні доречно було б подумати про те, щоб “дістати” Суд з іншого боку.
Одним з можливих, хоча й непростих шляхів є організація звернення Генасамблеї ООН до Міжнародного Суду із запитом консультативного висновку. У такому випадку не буде потреби обмежуватися предметом конвенцій (CERD чи CSFT), а можна ставити широкі питання про кваліфікацію дій РФ у Криму і, можливо, у східних областях України.
Хоч консультативний висновок на відміну від рішення у спорі між державами сам по собі не створює юридичних зобов’язань, його практичне значення для України навряд чи було б суттєво меншим.
Спілкувався Сергій Сидоренко,
редактор “Європейської правди”
