Історія з проведенням Всеукраїнського референдуму щодо заборони на продаж землі викликає серйозні питання до його ініціаторів не з точки зору важливості предмету референдуму – земельного питання (яке, без сумнівів, є дуже серйозним і визначальним для українського народу), а стосовно проведення власне референдуму, зважаючи на непросту ситуацію з нинішнім Законом про всеукраїнський референдум.
Нагадаю історію його ухвалення. З ініціативи команди Януковича, фактично, під нього 06.11.2012 року був ухвалений Закону “Про всеукраїнський референдум”, який давав можливість виносити на референдум будь-які питання (включно з можливістю внесення змін до Конституції, схвалення нової редакції Конституції, визначення і зміну конституційного ладу в Україні шляхом проведення референдуму (ст. 15 Закону).
Командою Януковича також було заведено до Закону цілий ряд норм, які дозволили би йому повністю контролювати процес підготовки, оголошення та проведення референдуму. До таких новацій можна віднести і те, що проголошується всеукраїнський референдум лише Президентом України (ст. 4 Закону) а також те, що Президент та ЦВК здійснює перевірку щодо відповідності Конституції України, законам України питань, які пропонується винести на всеукраїнський референдум, зокрема, за народною ініціативою (ст. 22 Закону).
Взагалі, положення Закону, фактично, дозволяють владі заблокувати будь-які невигідні для самої ж влади ініціативи щодо проведення референдуму. Проблеми із початком здійснення заходів щодо підготовки з проведення всеукраїнського референдуму у ініціаторів можуть виникнути вже на стадії утворення ініціативної групи.
Крім того, із Закону взагалі зникло поняття “місцевого референдуму”, який був у попередній редакції Закону України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми”. Відповідно до Закону, на сьогодні також не вимагається обговорення законопроектів, які виносяться на всеукраїнський референдум, тобто виносити можна будь-які питання, головне щоб вони “пройшли перевірку” Президентом у відповідності до ст. 22 Закону.
Таким чином, з моменту прийняття Закону України “Про всеукраїнський референдум”, який, слід зазначити, був прийнятий Верховною Радою України з порушенням Регламенту (прийнятий в цілому в редакції першого читання, не зважаючи на те, що вже був розглянутий та проголосований у другому читанні) стало зрозуміло, що Закон абсолютно не відповідає задекларованим у ньому цілям та прийнятий виключно задля обслуговування влади та неконституційного внесення змін до Конституції України.
Тодішня опозиція сказала, що справою честі для неї є скасування даного закону і ухвалення нового європейського, демократичного закону про всеукраїнський та місцевий референдум. Тому 57 народних депутатів 1 грудня 2014 року звернулися до Конституційного Суду з звернулись з відповідним конституційним поданням, яке, як на мене, – доволі аргументоване і містить серйозні застереження щодо недемократичності, неєвропейськості і неконституційності даного Закону “Про всеукраїнський референдум”.
Цікаво, що серед ініціативної групи депутатів у цій справі були представники тодішньої опозиції, серед яких – і депутати від “Батьківщини” на чолі з Юлією Тимошенко. Провадження за поданням Конституційним Судом було відкрито, але з остаточним рішенням Суд до цього часу не визначився. Очевидно, чекає вказівок вже від теперішньої влади.
Іншим шляхом зупинення дії цього авторитарного закону від Янукоавича та його команди було ухвалення нової редакції закону про референдум. Такий варіант, до речі, був напрацьований за участі експертів і фахівців та направлений до парламенту – новий законопроект № 2145а від 23.06.2015. Однак, в силу певних обставин (можливо, через те, що тодішня опозиція тепер опинилася при владі?) конституційне подання 57 депутатів досі не розглянув КС, а проект нової редакції закону, відповідно, досі не винесений на обговорення у Верховній Раді.
Отож, виникає питання щодо доцільності проведення всеукраїнського референдуму за положеннями чинного Закону України “Про всеукраїнський референдум”, адже його ініціатори своїми діями, фактично, легітимізують авторитарний, недемократичний та антиконституційний закон про референдум від Януковича.
Натомість логіка дій мусила бути інакшою: спочатку треба або завершити ініційовану раніше справу з поданням у Конституційному Суді, або прийняти нову, вже підготовану редакцію Закону, яка буде відповідати нормам Конституції та інтересам суспільства, і лише потім – ініціювати проведення референдуму щодо продажу землі!
P.S.
Не заглиблюючись у зміст цього непростого питання, винесеного на референдум, скажу лише про, м?яко кажучи, дискусійність його формулювання: “Чи підтримуєте ви продовження існуючої заборони на продаж земель сільськогосподарського призначення БЕЗСТРОКОВО?”
Водночас зауважу, що я та мої колеги з Громадського руху “Рідна країна” неодноразово пропонували реальний механізм того, щоб український народ, а не олігархи, став справжнім власником української землі. Наші пропозиції можна почитати ТУТ.
Микола Томенко
Громадський та політичний діяч України, лідер Громадського руху “Рідна країна”
