“Розумних дітей багато, але в науці залишаються одиниці. Бо життя вимагає грошей” – Пауль Пшенічка

В науці зараз працюють лише ентузіасти, які готові бути голодними, але продовжувати улюблену справу. Так запевняє вчитель фізики чернівецького ліцею №1 Пауль Пшенічка в програмі “Суть Речей” на Радіо 10 Людмила Григорчук: Ви готуєте когорту людей, які можуть себе називати науковцями, навіть у школі. Вчора нагороджували учасників Малої академії наук, які представляли свої наукові роботи, гарно себе презентували на всеукраїнському рівні. Ще раніше ви були закордоном зі своїми учнями, де також представляли свої роботи. Як вам вдається переконати дітей, що наука це цікаво? Читати ще: Чернівцям необхідно повернути звання “Місто науки”, — Пауль Пшенічка Пауль Пшенічка: Так як зацікавлюється чимось будь-яка людина. Наприклад, вона приходить на футбольний матч, якщо там цікаво, грають професіонали, то час для неї зупиниться, і вона буде із захватом спостерігати за грою. Так само можна захопитись наукою. Все починається зі школи. Коли їм цікаво, вони приходять додому і роздумують над усім. Якщо поступово зацікавлювати їх, а зараз є величезні можливості для цього. Фізика цікава тим, що можна робити всілякі досліди. Якщо це все робити, то якась частина дітей буде налаштована на це.  З часом вони будуть непогано знати предмет, а коли показати їм як все працює, і що можна ще щось придумати, тобто давати їм працювати самостійно. У нас є група учнів, яких можна вже брати в аспірантуру. Вони навчились самостійно працювати, як на мене, це важливо. Головне їх запалити, а далі вони горять самі. Людмила Григорчук: Головне, щоб ніхто не погасив. Але коли вони ростуть, то починають розуміти, що потрібно гроші заробляти, а наука в нас все ж таки не така перспективна. Не відвертаються тоді від науки? Пауль Пшенічка: Частина відходить, інші залишаються, але таких мало. Життя вимагає від людей, щоб ті заробляли гроші. Звичайно, наука повинна оплачуватись відповідним чином, а не так як у нас. Це є велика проблема, але є люди з таким ентузіазмом, що вони будуть голодні сидіти, але продовжувати робити свою справу. Людмила Григорчук: Наука може бути хобі? Пауль Пшенічка: Так, а може бути навпаки. Познайомився з одним диригентом із Німеччини, він розповів свою історію. Він за освітою економіст. Він 30 років вчився на економіста, в школі дуже любив математику. Вийшов на пенсію, і сказав, що хоче займатись улюбленою справою. А улюблена справа – це музика. І ось він їздить зі своїм оркестром. Так само знаю багато людей, які закінчили кар’єру, тепер сидять дома і розв’язують задачі з фізики, дехто продовжує робити якісь дослідження, дехто вчить дітей. Це я бачив в країнах Європи, але не потрібно забувати, що в них більша пенсія, ніж у нас. Людмила Григорчук: Вони можуть займатись улюбленою справою, незважаючи на те, скільки вони можуть отримати за це грошей. Пауль Пшенічка: Так, але деякі мені розповідають таке, наприклад, хтось працює на колайдері,  заробляють великі гроші. І от вони кажуть, що вони не розуміють, за що їм стільки платять. Адже вона кайфують від своєї роботи.