10 травня
Переполовення П’ятидесятниці.
Апостола і священномученика Симеона, сродника Господнього
Ікони Божої Матері “Живоносне джерело”
Переполовення П’ятидесятниці
Переполовення Пятидесятниці – це перехідне свято Православної Церкви, встановлене на середині шляху від Пасхи до П’ятидесятниці, тобто на 25 день після Великодня. Звідси його назва: переполовення – те, що на половині. Цього року це свято, яке в Типіконі належить до малих Господських свят, випало на 10 травня.
Його назва запозичена з Євангелії від Іоана (Ін.7:14-30 або Зачало 26). Саме цей фрагмент і читається під час святкового богослужіння. У ньому розповідається про те, як Спаситель, у третій рік Своєї публічної проповіді, прийшов у храм та проповідував Царство Боже серед юдеїв. Вони ж, у свою чергу дивувалися, як може знати Писання той, хто ніколи його від них не вчився. На це Спаситель відповів, що об’явлена ним Істина та Мудрість походить не від людей, а від Самого Бога. А далі, Христос сміливо викрив невірство та лукавство юдейських старійшин, які кажучи, що знають Бога, через свою заздрість насправді вже шукають смерті Ісуса, начебто він проповідує щось інше, ніж проповідував Мойсей та пророки. Хоча серед Його вчинків не було нічого, що було варте хоч якогось осуду. Тому Спаситель прямо запитав їх: чому шукаєте [нагоди] вбити Мене? Таке питання налякало старійшин, бо тоді ніхто ще не говорив відкрито про це. У них лише були потаємні думки та приховані наміри, що однак, досить швидко розійшлися серед місцевих. І коли Христос відкрито їх про це запитав, то ще раз показав свою силу та Божественну гідність.
Чим більше Спаситель виявляв себе людям, тим більш зухвало та вперто виступали вони проти Нього. Чим більше аргументів для них наводив, тим більше розлючував їх. Аж тут Євангелист звертає увагу на деяких городян із Єрусалиму, які чули що повинен прийти Месія, але які також чули про те, що цього Ісуса повинні вбити, як самозванця та бунтаря. Але дивлячись на те, як сміливо Він спілкується з начальниками, у них виникли сумніви: невже й старійшини переконалися в тому, що цей Ісус – син теслі з Назарету – і є обіцяним та давно очікуваний людством Месія? Але ж вони знали про цього чоловіка все, а про Месію в них було передання, що ніхто не буде знати звідкіля Він з’явиться. На це Ісус відповів їм: Мене ви знаєте, але Того, Хто послав мене (Бога Отця) не знаєте, а Я знаю Його, бо Я від Нього. (29) Це ще більше розлютило присутніх, і ще більше зміцнило в переконанні заарештувати його, але не зробили цього “бо не настала ще та година” (30). І далі, вражені свідки цього дійства повірили в Христа кажучи: хіба коли прийде інший Христос, чи зможе він вчинити більше чудес, аніж цей вчинив (31).
Ця подія відбулася на переполовення свята Кущів. Свято Кущів – це одне з трьох найбільших свят єврейського народу. Встановлене його було на пам’ять про перебування євреїв у кущах (наметах), під час переходу до землі обіцяної, а особливо того намету (куща), який був показаний Богом пророку Мойсею (Вих.25:40), щоб стати прообразом старозавітної скинії. Це свято тривало цілих вісім днів, серед яких перший та останній проводились особливо урочисто. Одним із найважливіших обрядів восьмого дня був обряд розливання води, що має особливий духовний зв’язок із чином освячення води на свято Переполовення. Колись пророк Мойсей для ізраїльтян дав воду, яка врятувала їх від смерті в спекотній пустелі, а нині Христос сам є Джерелом рік води живої – благодаті Пресвятого Духа (Об.21:6).
Святий апостол і священномученик Симеон, содник Господній
Святий апостол і священномученик Симеон, сродник Господній, був сином Клеопи, молодшого брата святого Йосифа Обручника. У зрілому віці він побачив чудеса Господа Ісуса Христа, увірував у Нього і став одним із 70-ти апостолів. Святий Симеон проповідував Христове Євангеліє, навчав істинам святої віри і викривав ідолослужіння. Після загибелі святого апостола Якова (+ 63; пам’ять 23 жовтня), першого єпископа Єрусалимського, на його місце християни обрали святого апостола Симеона. За правління імператора Траяна (98 – 117) римському правителю Аттіку донесли, що святий Симеон походить з роду царя Давида (римляни знищували всіх нащадків царя Давида) і сповідує християнську віру. Язичники схопили святого Симеона, який у той час був вже столітнім старцем і після довгих мук розіп’яли на хресті.
Ікона Божої Матері “Живоносне джерело”
Образ Божої Матері “Живоносне Джерело” відносять до чудотворних ікон, історичне коріння яких сягає вікових глибин. Традиція шанування ікони бере початок від середини V сторіччя, коли візантійським імператором Левом I був побудований храм “Живоносне Джерело” в пам’ять його першої зустрічі з Дивом. В 450 році, ще будучи звичайним воєводою, Лев Маркел вирішив прогулятися гаєм на околиці Константинополя. День був ясний і спекотний. В гаю Лев зустрів сліпця, що заблукав і не міг знайти дороги вже декілька днів. Незрячий майже знесилів і мучився спрагою. Воєвода перейнявся співчуттям до страждань чоловіка і вирушив на пошуки хоч якогось джерела, щоб напоїти немічного. Блукаючи серед кипарисів воїнові все ніяк не вдавалося знайти воду. Аж раптом він почув голос, який назвав його імператором і спрямував до джерела, повелівши змастити сліпому очі водою. Це промовляла Божа Матір. Виконавши повеління, Лев став свідком Дива зцілення і прозріння. Чутка про чудодійне джерело швидко рознеслася поміж вірянами, а Лев, ставши імператором, як і передрікала Цариця Небесна, збудував на її честь величний храм.
Візантійські імператори протягом віків вважали за свій обов’язок турботу про храм Живоносного Джерела, і Богородиця наповнювала ці місця своєю благодаттю і турботою, являючи чудеса зцілення від фізичних вад. Але у 1453 році Візантія була завойована турками. Захопивши столицю, вони зруйнували храм і приставили до джерела стражника, який не підпускав християн до святині. Минали роки, заборони на рахунок відвідин святого місця були пом’якшені, і вірні послідовники Слова Ісуса побудували на тому місці невелику церкву. Та і їй не судилося довго проіснувати. У 1821 році споруда була зруйнована, а джерело засипане. Християни, не покладаючи рук, розібрали руїни і розчистили джерело. Згодом серед уламків знайшли папір з переліком 10 чудес, що сталися в цьому місці з 1824 по 1829 роки.
В часи султана Магмуда II на території Османської імперії православним дозволили проводити богослужіння. Цим правом скористалися для відбудови храму над Живоносним Джерелом, який у 1835 році урочисто відкрив і освятив Патріарх Константин. При храмі було облаштовано лікарню і богадільню.
Образ Пресвятої Богородиці “Живоносне Джерело” являє собою зображення Божої Матері з Немовлям на грудях, що сидить у купелі. Згодом в композицію стали включати ще водойму або фонтан. Найстарішою іконою “Живоносне Джерело”, що збереглася до наших часів, вважають образ, знайдений у Криму і датований XIII століттям. На Русі ікони такого типу стали з’являтися з XVI століття.
Традиція шанування Богородиці і зведення на її честь храмів поблизу водойм, криниць і джерел, про які йшла слава як про цілющі, досить поширена в Україні. У 1913 році храм Живоносного Джерела було побудовано у Києві на території Лаври. Церква постраждала у часи другої світової війни і була відбудована лише у 2001 році. Ікона Богоматері “Живоносне Джерело” у храмах дарує втіху і зцілення всім, хто приходить з палкими молитвами, хто проявляє тверду Віру і щиру Любов до Неї.
