18 травня
Великомучениці Ірини
Ікони Божої Матері “Невипивана Чаша”
Великомучениці Ірини
Свята Ірина була донькою правителя Лікінія з міста Мігдонії.
До хрещення св. Ірина носила поганське ім’я Пенелопа. Батько збудував для своєї дочки розкішний палац, де вона проживала зі своєю вихователькою Карією. Пенелопа мала власного наставника і вчителя на ім’я Апеліан, який навчав її різних наук. Апеліан був християнином і часто під час навчання розповідав Пенелопі про Христа Спасителя, християнське вчення, християнські настанови і доброзичливість. Коли Пенелопа стала дорослою, батьки вирішили знайти їй гідну пару і видати заміж. Але іншими були переконання у цієї багатої дівчини. Один із учнів св. апостола Павла охрестив її. Згодом вона навернула до християнської віри також своїх батьків. Своє побожне життя Ірина закінчила як Богові посвячена дівиця, яка правдоподібно прославила Господа мученицькою смертю.
Молитва до святої великомучениці Ірини
О, багатостраждальна і преславна Ірино, невісто Христова всехвальна, угоднице Божа! Стоячи перед престолом Пресвятої Тройці і насолоджуючись невимовним блаженством, споглянь милостиво на нас, що приносимо тобі цей похвальний спів. Виблагай нам милість, відпущення гріхів у Преблагого Господа; знаємо бо, воістину знаємо, що все, що ти захочеш, виблагати у Нього можеш. Тому ми смиренно припадаємо до тебе і просимо: умилостив Владику неба і землі, щоб Він подав нам дух твоєї ревності для виконання Його заповідей, щоб ми змогли провадити земне життя доброчинно, успадкувати райські оселі і з усіма святими прославляти Отця, і Сина, і Святого Духа навіки-віків. Амінь.
18 травня Православна Церква прославляє ікону Божої Матері “Невипивана Чаша”.
Пияцтво завжди було лютим бичем нашої країни. “Веселіє на Русі єсть пити”, – зазначав літописець. На Московській же Русі цей порок особливо вкорінився.
У церковній історії зафіксовано такий випадок. Один селянин Єфремовського повіту Тульської губернії, відставний солдат, колись дуже заслужений, надзвичайно пристрастився до цього отруйного зілля. Пропив професію і роботу (було ремесло, та хмелем поросло), сім’ю, статки, дім, людський образ та здоров’я. Від пияцтва йому віднялися ноги, а він усе пив і пив. Не сказати, що не розумів, у яку пастку потрапив, але самому спинитися було годі.
Одного ж разу пиякові уві сні якийсь благоліпний старець-схимник сказав, що для позбавлення від цього лиха він має поїхати в Серпуховський Висоцький Богородичний монастир і помолитися там Отцю Небесному перед іконою “Невипивана чаша”. Прокинувшись, п’яничка оповів сон. Але з нерухомими ногами як подасишся до того далекого монастиря? Проте сон повторився і вдруге, і втретє. Тож нещасний поповз на чотирьох. Дорогою одного дня відчув, що в ногах з’являється сила, так що спершу звівся на костури. Потім відкинув одного, а доходив до місця вже двома, хоч іще й не здоровими ногами. Так діставшись до тієї обителі, опияка був прикро вражений: виявляється, ніхто з ченців не знав образа з такою назвою. Аж один старенький монах згадав, що справді – колись якась ветха ікона висіла у монастирському Покровському храмі, а тепер її перенесено у малопомітне місце. Коли її розшукали, то на звороті виявили напис: “Невипивана чаша”. Таємничим же старцем зо сну виявився засновник монастиря Варлаам: його нещасний пропій упізнав із зображення, що висіло поруч. Тут же зі сльозами взявся молитися до Господа Бога, щоб допоміг подолати згубну пристрасть до хмільного. Творець прислухався до його благань: питець став непитущим, отримав цілковите зцілення – і духовне, і тілесне.
Це сталося 1878 року. Відтоді люди, обплутані “зеленим змієм”, їхні родичі й близькі просять Бога про допомогу в подоланні цього нещастя. Його ж кільця затягуються все тугіше, не лише в Росії, а й у нас, і це вельми тривожить здорову, тверезу частину суспільства. Ось до редакції нашої газети надійшов лист читачки Галини Бондарук. Вона, зокрема, пише: “У теперішній час до „рецепту молодості“ додано більшу дозу спиртного. Всюди його реклама, тож не диво, що молодь спивається. Зникають розумні вчинки, сім’ї розпадаються. Зупиніться сьогодні, щоб не було пізно! Подумайте, для чого ми прийшли й живемо на цій землі. Подивіться, яка навколо гарна природа. Яка краса! Українські пахучі сади, незмовкаючий спів солов’я, родюча і щедра наша земля. Чи не варто жити на ній і дякувати Богові за все? Постійна ж пиятика веде у прірву”.
Подібно писав і святий Василій Великий у проповіді “Про п’яниць”: “У п’яниць нема часу, щоб замислитися над подиву гідними ділами Господа, вони не мають вільної хвилини, щоб поглянути на небо й побачити всю його красу, пізнати всю гармонію і лад творіння і з цієї впорядкованості світобудови зробити висновки про його Творця”. Вино, навчає цей святець, “є дарунком Божим для розсудливих, а для нестриманих – це знаряддя для розпусти”.
