«Вийди,змучена людьми…»
Як блаженний, я піду
Вгору кручами, ярами;
Буду ставить тобі храми,
Доки в небо не ввійду.
Олександр Олесь
Тоді, коли можновладці всієї України, перед вильотом з аеропорту Бориспіль «на канікули», попивали коньячок у «залі офіційних делегацій», себто для «білих» та «білосніжних» — у Празі викопували кістки великого українського поета Олександра Олеся.
Згідно із чеським законодавством, за могилу має сплачуватися рента – 20 тис.крон (це десь 20 тис.гривень) на 10 років. Ренту сплачував місцевий мешканець, українець за походженням Володимир Михайлишин. Він же, здається, й могилу доглядав. Тепер пан Михайлишин помер, і його син вирішив поховати його на цьому місці, тобто, в могилі Олеся. Попередньо позбавивши великого українського поета місця останнього спочинку.
Власне, на момент, коли я пишу ці рядки, місця останнього спочинку Олександра Олеся та його дружини вже немає. Рештки розташували у цвинтарному депозитарії (щось на зразок камери зберігання, як я розумію), доки рідні не ухвалять рішення про місце перепоховання.
Пекучий сором. Бо я теж українка, виходить, і я допустила. Невідання не позбавляє мук сумління.
Ще – купа питань
Що робила українська діаспора впродовж усього часу? Організація «Українська ініціатива», яка діє в Чехії, визначає головною метою своєї діяльності «підтримку та розвиток української культури…» Діяльність «Української ініціативи» «спрямована на … популяризацію України, створення та підтримку її позитивного іміджу в Європі».
Догляд за похованнями героїв та геніїв не є «створенням та підтримкою позитивного іміджу України?» Чи всіх цілком влаштовувало, що сплачує ренту приватна особа, й ніхто гадки не мав, що треба дбати про могилу громадою? Нарешті, даруйте, чи надавалися якісь кошти державою Чехія для догляду за могилою, й якщо так, то кому? Чому впродовж 25 років посольство не зробило нічого, аби ця рента сплачувалася? Чому не працювало на випередження подій (судячи з того, що консул прибув уже після — як ексгумація відбулася?)
Якою є реакція міністерства закордонних справ? А почитайте «Коментар МЗС України у звʼязку з ситуацією навколо ексгумації останків Олександра Олеся та його дружини»: « Після відповідного рішення Посольство України в Празі вживатиме всіх заходів для належного перепоховання останків Олександра Олеся та його дружини. МЗС України тримає питання перепоховання Олександра Олеся на особливому контролі». «Ситуація навколо ексгумації»… — вони що, блекоти наїлися?
А що ж найвищі владці?
ВВС повідомляє: «Прем’єр-міністр Володимир Гройсман переконаний, що прах українського письменника і поета Олександра Олеся має бути похованим «на рідній землі за згоди його родичів» і що «…уряд виділить необхідні кошти, аби перевезти останки…»
Керівник прес-служби Святослав Цеголоко на своїй сторінці у Фейсбук також повідомляє: «Президент доручив МЗС терміново втрутитися в ситуацію щодо поховання відомого українського письменника Олександра Олеся у Чехії, а також зв’язатися з його родичами в Канаді для з’ясування можливості перепоховання його в Україні».
Мені встидно і страшно читати ці зразки бюрократичної й людської байдужості.
На мій наївний розсуд, панове посол України в Чехії, міністр закордонних справ і решта «непричетних» мають піти у відставку. Щоб змити ганьбу, заподіяну ними Україні.
На мій аж геть наївний розсуд, вищі владці – Президент і Прем’єр — мали би перепроситися. Отак вийти перед камери і сказати:люди, це наша вина, неважливо, хто там недогледів – винна влада. Простіть нас, люди. Простіть нас, Олександре Олесю, великий український поете і патріоте, ми не знаємо, де подіти очі від сорому, бо це ж не лише «європейський імідж України» — ми любимо Вашу поезію, ми співаємо «Сміються, плачуть солов’ї»…
Але для того, щоб вдатися до таких вчинків, треба тільки й всього — любити поезію Олеся, любити українське, любити Україну як рідну країну.
Україна не є рідною нинішній владі. Бо сама влада – не українська.
Ця розпачлива історія з кістками Олеся – ще одне тому підтвердження.
До речі, хтось пильнує могилу Симона Петлюри? А в Мюнхені – Степана Бандери? А решти наших героїв?
Щось і про спорудження Українського Пантеону балачки затихли – невже бояться навіть мертвих?
Олена Бондаренко, літераторка, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
